Viktorija, 60 - 22 февраля 2009 12:55

"Я батькову долоню пам"ятаю,
затовчену роботою завжди.
До неї часто я в думках злітаю
й прошу дитинством, батечку, прости.
Прости, що опинилась так далеко,
від твоїх рідних, зрошених стежин,
а повернутись нині вже не легко,
мені з отих, таких крутих вершин.

Я в свое літо забрела по-пояс:
всього було в розбурханім житті...
Та я немов би той безвеслий човен,
який притих безвільно на воді.
Я повернусь до тебе батьку любий,
у твое літо зіркою впаду,
свою долоню покладу на груди,
наш зорепед засвітиться в саду.

• 
• 
•