Анастазія, 66 - 6 января 2008 12:43

Чекаєш першої зірки.
Ось і вона! Хто має час, накриває або помагає накривати на стіл.
Парубок приносить "діда", себто житній сніп і ставить у кутку,
пастух кидає під стіл вязанку сіна і розстелює дідух по підлозі.
- А не забудьте там про чісник! – кличе мама з кухні.
Кладуть чісник під обрус на чотирьох кінцях стола, бо він має велику силу, його ароми бояться всякі недуги. Поміж тарілки кидають гіллячки темно-зеленої соснини. Та ще з ялинкою клопіт. Хоч вона буцімто і не наша, лиш з далекої півночі прийшла, але так вдомашнилася в нас, що тяжко знайти священничу хату, де її не вбрали б.
Ось і ялинка готова. Така пишна й розкішна, хоч малюй. А що буде, як по вечері всі свічечки на ній засвітять! Розкіш одна...
Тепер батько бере тарілку просфорою, помащеною медом, всі підходять до нього, діляться нею і бажають собі всякого добра.
І про челядь не забувають. Батько й мати виходять до кухні, де накритий стіл до челядної вечері, і так само обмінюються бажаннями. З усіма, хто там є. Не дай Боже обминути кого!
Що лиш тоді вертаються до їдальні, до пісного борщу з ушками, до риби студженої і смаженої, до голубців з грибками, до пиріжків з капустою і сушеними сливками, до сушені, що її подекуди звуть узваром, і до куті назимно. Страв повинно бути дванадцять, і як почислити все, що на стіл подадуть, то стільки й буває., бо Бог ласкав, не відмовляє родючої сили нашій землі.
- А квокати не будете? – питається мам дітей.
Дітям того двічі й казати не треба. Вже вони під столом, у сіні. А там горіхи, ліскові й волоські, і цукорки в таких гарних папірцях, що аж їх обдирати жаль. Знаходять, тішаться, обмінються ними, поки у вікні не появляться хлопці зі звіздоюй поки крізь шибки не залунає коляда. Проспівали, й тато дає їм рукою знак, щоб ішли до кухні, де їх обдаруюють. Пішли, а на їх місце надтягнули другі й треті, четверті, бо це їх свято, свято коляди. Як село довге й широке, скрізь вона лунає, а вітер її звуки несе і звязує з такими самими колядами по інших селах, по цілім краю, по всіх отих широких просторах, де живе наш народ. Коляда, золотий небесний обруч, один з тих нечисленних, що тримає в купі все, що своє, рідне, власне, святе...
Гаснуть свічечки на ялинці, і догоряють свічки в ліхтарях на столі, мама останки страви виносить до другої кімнати для духів, а челядь з кухні недоїджнеу страву згортає до путні і кладе в саду для вовків. Зорі меркнyть, вітер шумить і білим снігом обтулює дерева, хати та задуває стежки й дороги. Село спить...

БОГДАН ЛЕПКИЙ, КАЗКА МОЙОГО ЖИТТЯ (уривок)

• 
• 
•